— Моєї квартири вам не бачити, як власних вух! Так своїй матері й передай! — голосно заявила чоловікові Лера.
— Ой, я ж вам найголовнішого ще не сказала. Нашій Катрусі майбутній чоловік запропонував переїхати до нього в квартиру, уявляєте? — вмостившись на кухні у невістки з чашкою чаю в руці, задоволено розповідала Галина Олексіївна.
— Артем покликав Катю до себе? Оце так новини! Ну що ж, влип він, скажу я вам! — здивовано промовив Євген. — Міг би до весілля почекати. Пожив би ще нормально, спокійно, без нервів та істерик. А тепер сестричка своїми примхами та вимогами його доконає.
— Нічого подібного! Катя в нас дівчина скромна, тому й чоловіка собі такого хорошого знайшла — з грошима, зі зв’язками, — гордо сказала Галина Олексіївна.
— Ну, ну! Та тільки всі ці багатства належать Артему. І нашій Катрусі мало що перепаде, якщо вона раптом надумає від нього піти, — єхидно зауважив Євген матері.
Валерія поки мовчала, слухаючи захопливий діалог матері із сином.
— Ні, синочку, тут ти не правий! Якщо двоє покохали одне одного, то між ними має бути повна довіра й взаєморозуміння! І все спільне, — з докором поглядаючи на невістку, сказала Галина Олексіївна.
Валерія прекрасно розуміла, в чий бік зараз кидає каміння свекруха.
— Ти, Женю, ще не знаєш головного!
Галина Олексіївна багатозначно замовкла, витримуючи паузу, щоб наступна заява справила грандіозний ефект.
— Ну кажи вже, не муч нас. Бачу, тебе так і розпирає від бажання поділитися, — промовив Євген.
— Так, це дуже приємна й радісна новина. Артем одну зі своїх квартир переписує на Катю. Такий весільний подарунок. Він хоче, щоб його дружина теж була власницею житла. Ось як він любить мою дівчинку! — задоволена свекруха знову докірливо глянула на невістку.
— Це ще не точно, вилами по воді писано, так би мовити. Пообіцяти можна що завгодно. Особисто я, поки документ не побачу, не повірю, — зачеплений словами матері, невдоволено відповів син.
— Та буде й документ, усе буде! Я в Артемі не сумніваюся. Правильного супутника для життя моя донька обрала!
Свекруха замовкла, вважаючи, що більше додати нічого.
Подружжя теж поки мовчало. Пауза на кухні затягнулася.
Лера ж прекрасно зрозуміла, для кого було розіграно це дійство. Для неї — непокірної невістки, якій, на думку свекрухи, байдуже до того, що її чоловік Євген так обділений.
Валерія вийшла заміж рік тому — з великого й щирого кохання. Вони познайомилися в офісі логістичної компанії, де працювала Лера і куди Євген приїхав встановлювати нову пожежну сигналізацію замість старої. Він широко усміхався темноокій привітній дівчині, що сиділа в кабінеті, де вони з колегами працювали. А потім наважився й узяв номер її телефону.
Зав’язалася дружба, з’явилися почуття. Вони часто зустрічалися, ходили в кафе й кіно, багато гуляли та були щасливі.
А потім Лера запросила Євгена разом зі своїми друзями зустріти Новий рік у неї вдома. Коли хлопець дізнався, що в його коханої є у власності двокімнатна квартира, то був одночасно здивований і дуже радий.
Невелике містечко, звідки була родом Валерія й де закінчила школу, вважалося не надто перспективним для життя. Тому після інституту дівчина залишилася жити й працювати тут, а батьки зробили їй щедрий подарунок — квартиру.
Майбутня свекруха Лери, Галина Олексіївна, дізнавшись про це, наказала синові негайно познайомити її з майбутньою невісткою. Їй хотілося все контролювати, щоб не проґавити такий вигідний варіант для сина.
— Ти вже зробив їй пропозицію? — насідала мати. — Ні?! То чого ж ти чекаєш?
— Я ще думаю. Ми ж недавно зустрічаємося з Лерою…
— І над чим тут думати? Доля тобі такий щедрий подарунок підкинула, а ти ще сумніваєшся? — дивувалася Галина Олексіївна.
Послухавши поради батьків, Євген поспіхом зробив Валерії пропозицію, і дівчина, що стало для нього несподіванкою, погодилася.
Незабаром вони зіграли весілля, і молода сім’я оселилася у квартирі дружини.
Свекруха ж тепер постійно приставала до невістки з питанням — коли вони з чоловіком зроблять її бабусею.
Але в молодої жінки на це був свій погляд.
— Та встигнемо ще, куди поспішати? Треба й для себе трохи пожити, ми ще такі молоді з Женею, — доброзичливо відповідала невістка.
— Які дурниці — жити для себе! Ви тепер сім’я. А в мене складається враження, що ти або не любиш нашого сина, або чогось вичікуєш, тому й не хочеш від нього народжувати, — заявила Лері свекруха вже через чотири місяці після весілля.
— Ви помиляєтеся, — холодно відповіла невістка. — Але більше це питання я з вами обговорювати не збираюся.
Відтоді протистояння свекрухи й невістки тільки посилювалося.
І справа була не лише в майбутніх онуках, про яких так мріяла Галина Олексіївна. Мати чоловіка вирішила, що раз Євген тепер законний чоловік Валерії, то дружина неодмінно має оформити частину своєї квартири на нього.
— Це якось неправильно, невже ти сама не розумієш?! У вас тепер одна сім’я, Леро. А це означає, що все має бути спільним, і житло теж. А то виходить якась нісенітниця — ти живеш із моїм сином, користуєшся його чималою зарплатою, купуєш дорогі меблі, техніку. Ремонт скоро робитимете — і знову без грошей мого сина не обійдеться. А потім виженеш його — і до тебе жодних претензій. Але вони будуть, — міркувала свекруха з фальшивою усмішкою.
— Я не збираюся виганяти чоловіка. Якщо тільки він сам цього не заслужить, — дивувалася Лера такій нахабності, але поки мовчала, щоб не розпалювати скандал.
— А якщо не збираєшся, то тим більше — треба половину квартири на Женю оформити! А ще краще — більшу частину. Бо він глава вашої сім’ї. Треба ж розуміти! Сама могла б до такого додуматися.
— Я не проти, що він глава. От нехай цей глава сам заробить на квартиру, майбутнім дітям зайва житлоплоща не завадить, — спокійно відповідала Лера.
І бачила, як злиться свекруха.
— Ти простак, сину. Так не можна, постав дружину на місце, — невдоволено повчала вона сина. — Валерія будь-якого дня вижене тебе на вулицю, і ти слова не зможеш сказати. Що це за сім’я, де один із подружжя в невигідному становищі?
— Мамо, відчепися ти від мене! І від Лери теж. Як я можу її змусити? Закон на її боці. Квартира була в неї ще до шлюбу, і цим усе сказано! Залиш уже цю безглузду ідею.
Але сам у розмовах із дружиною все частіше почав говорити про те, що було б непогано вписати і його у власники Лериної квартири.
— Розумієш, з мене вся рідня сміється. Наче я якийсь нахлібник, — наводив він дружині дивний аргумент.
— Сміються — не плачуть. І чого їм сміятися? Ти до весілля був без житла, і зараз нічого не змінилося. Тебе ж ніхто не обманював, не позбавляв житла силоміць. У тебе його не було раніше — немає і тепер, — здивовано відповідала Лера.
— Знаєш, а мама, мабуть, має рацію. Дитину ти від мене не хочеш, квартирою, в яку я стільки сил і грошей вклав і ще вкладу, ділитися не хочеш. Може, ти мене взагалі не любиш?
— Женю, ти сам себе чуєш? У чому тоді сенс мого заміжжя, якщо я тебе не люблю?
— Ось і я думаю — у чому?
— Якщо вже на те пішло, то я теж можу поставити тобі таке питання. І на відміну від мене, тобі, Женю, нічим буде крити. Скажи, а може, це ти одружився зі мною через квартиру? Не треба брати іпотеку й виплачувати її пів життя, не треба думати, де взяти гроші на перший внесок.
— Ну ти й сказала! Я взагалі-то працюю, регулярно отримую зарплату…
— Так, працюєш. Але все, що ми зараз заробляємо, ми витрачаємо лише на себе. Купуємо все, що хочемо, подорожуємо без проблем. Ти он машину нову купив, хай і в кредит. Але якби в тебе була іпотека, ти б навряд чи так розвернувся. То скажи — ти одружився зі мною через квартиру?
Після тієї розмови Євген образився на дружину, але ненадовго.
Незабаром до свекрів приїхала родичка — тітка Євгена з іншого міста. Тамара Олексіївна була жінкою сильною й владною. Лері тоді здалося, що її боїться навіть рідна сестра — її свекруха.
— Ну що, молодь, як живете? — запитала вона в Євгена й Валерії, коли вони приїхали до батьків на святкове застілля.
— Нормально живемо, — відповів Женя. — Квартиру двокімнатну купили, ремонт зробили, облаштували. Ну як купили… Переважно мої гроші були, Лера трохи додала, — нахабно брехав племінник.
— Молодець, Женько, поважаю! Оце наша порода — смілива й підприємлива! Ти чув, мої сини вже по другому будинку будують? І ви не затягуйте. Будинок для сім’ї необхідний.
Лера тільки дивувалася, спостерігаючи за тим, що відбувалося за столом.
Чоловік безсоромно брехав тітці про те, який він успішний і багатий. І зарплата в нього найбільша, і машина дорога, і квартира у власності. А Лера — ніби так, випадково поруч.
Свекруха тим часом насторожено поглядала на невістку, боячись, що та викриє брехню сина.
Тоді Валерія вирішила нічого не казати. Яка, зрештою, різниця чужій жінці, хто власник квартири?
Але те саме повторилося, коли до них приїхав армійський друг Євгена — Олег.
— Привіт, друже! Радію зустрічі! — чоловіки міцно обійнялися в передпокої.
— Молодець, що приїхав.
— Довго думав, куди податися у відпустку. І вирішив об’їхати друзів, поки ще не одружився, — підморгнув Олег усміхненій Лері.
— Заходь, почувайся як удома. Тим більше квартира друга — це майже твоя квартира, — засміявся Женя, з гордістю вимовляючи останні слова.
— Женько, ти молодець! За три роки й одружився, і квартиру купив. А мені з моєю зарплатою про таке тільки мріяти.
— Та я такий, — серйозно відповів Євген. — Ти ще моєї машини не бачив. А квартира — це тільки початок. Я ще й будинок скоро збудую.
— Пощастило тобі, Леро, з чоловіком. Тримайся за Женьку, з ним не пропадеш.
— Авжеж… — лише й змогла відповісти Валерія.
Того разу вона зібрала речі й поїхала до батьків на кілька днів. Настрій був жахливий.
Виявилося, вона помилялася — чоловік, який до весілля був зовсім іншим, тепер показав своє справжнє обличчя.
— Леро, може, не варто рубати з плеча? — запитала мама, коли донька заговорила про розлучення. — Поживи ще, придивися. Може, ця показуха з нього злетить. Та й зрозуміло ж, що твого чоловіка мати накручує.
— Не знаю, мамо… Але весь цей цирк мені зовсім не подобається. Очевидно ж, що одружився він через квартиру. І тепер усім намагається довести, що це його житло. А свекруха взагалі хитра — постійно вимагає, щоб я оформила на нього частину квартири. З якого дива?
— Не знаю, доню. Тобі вирішувати. Але квартиру нашу їм точно не бачити!
Одного вечора свекруха з’явилася раптово — без дзвінка й попередження. Виглядала вона погано, видно було, що плакала.
— Євгене, у нас біда. Катруся заборгувала величезну суму. Треба рятувати твою сестру.
— Що сталося, мамо?
— Вона позичала гроші, взяла два кредити, купила дорогу машину, шубу, прикраси… Потім ще до весілля багато чого. Ти ж знаєш, як зараз усе дорого!
— І що? Нехай Артем її борги закриває. Він же багатий.
— Немає більше Артема! Кинув він мою донечку. Ні квартири, ні грошей. Катя, звісно, теж винна — загордилася, почала жити на широку ногу…
— То він весілля скасував? — втрутилася Лера.
— Так. І сказав, щоб Катя його більше не турбувала, — свекруха знову заплакала. — Вона ж йому повірила…
— І багато сестра винна банкам? — розгублено спитав Євген.
— Дуже багато, синочку! Кілька мільйонів!
— Ого! От дурепа…
— Нехай продає машину, шубу, прикраси, — запропонувала Лера. Їй дуже не подобалося, що свекруха прийшла з цією проблемою саме до них.
— Продавала вже. Але це все одно значно менше, ніж борги.
— А ми тут чим можемо допомогти? — уточнив Євген, поглядаючи на дружину.
— Нехай Лера оформить половину своєї квартири на тебе. Ти закладеш свою частку, і ми виплатимо борг. А потім поступово з вами розрахуємося.
Лера бачила, як свекруха навіть трохи заспокоїлася, сказавши те, заради чого й прийшла.
— Цього не буде! Квартиру купили мої батьки, і навіть десяту її частину я ні на кого оформляти не збираюся! — різко відповіла Лера й пішла в іншу кімнату.
— Ось яка безсердечна твоя дружина! Їй байдуже до проблем нашої сім’ї! — зло крикнула свекруха.
Крізь зачинені двері Лера чула, як мати із сином щось гаряче обговорюють. Потім свекруха почала збиратися додому. І Валерія все ж вирішила підслухати, про що вони шепочуться біля дверей.
— Ну все, що могла, я зробила, синочку. Більше нічого не вигадаю. Катю, звісно, Артем покинув — це правда. Але про борги я вигадала. Як то кажуть, викручувалася як могла, щоб твоя дружина повірила. Але вона вперта. І ми тут безсилі.
— Так, видно, нічого не вийде. Хоча я ще щось спробую придумати, — прошепотів Євген матері.
— Ах ось воно що! — вискочила Лера в передпокій. — Вирішили мене обдурити. Борги вигадали, казки на ходу складаєте. І як правдоподібно ридаєте! Може, вам у театр піти, Галино Олексіївно?
— Що? Ти підслуховувала? Яка нахаба! — обурилася свекруха.
— І дуже добре, що вашу донечку Артем покинув. Так їй і треба. А моєї квартири вам не бачити, як власних вух! — кричала Лера, вже не стримуючись. — Самі заробіть на квартиру, а тоді робіть із нею що хочете! Хоч у благодійний фонд віддайте!
Того дня Євген був змушений зібрати свої речі й поїхати до матері.
Валерія подала на розлучення.
Давно треба було це зробити. Бо ця хитра й непорядна сімейка під якимось благовидним приводом рано чи пізно почала б виносити речі з її квартири.
