— Звільняйте квартиру негайно! Тут оселиться моя донька з онуками! — приголомшила нас свекруха
— Він пообіцяв привести її до нас! Додому! — повідомила Рита.
— Кого?
— Та свою нову жінку! Мамо, ну ти що? Не чуєш мене? Я так більше не можу! Скільки можна? Артем перейшов усі межі. Мало того, що я щодня терплю його скандали, так тепер ще й це! — крізь сльози кричала Рита.
— Ну зачекай, доню. Навіщо так реагувати? Це ж просто сімейні сварки. Вони трапляються у всіх, — знаючи запальний характер доньки, намагалася заспокоїти її Надія. — Може, все не так страшно?
— Та про що тут говорити? Ти не чуєш мене? — уже мало не верещала Рита в слухавку. — Я ж кажу — Артем завтра приведе до нас іншу жінку. У квартиру, де живуть його діти. Це взагалі нормально?
— Ну це він дарма, звісно. Так не можна. Твій чоловік має розуміти, що за цим будуть серйозні наслідки. От уже зять мені дістався! Якщо це правда, то вам не можна там залишатися. Ні тобі, ні дітям.
— А я про що тобі кажу? Артем виганяє нас. Каже — дістала я його. Забирайся до матері! — ридала Маргарита. — Він і тебе ображав останніми словами! Уявляєш, мамо? І це після всього, що ти для нас зробила! З дітьми допомагала і все інше…
— Який сором! Вигнати дружину й дітей! Ну вже ні! Я цього так не залишу! А ти, доню, не плач. Збирай дітей і переїжджайте до мене! — емоційно промовила Надія Миколаївна.
— Ну куди до тебе? Куди? Ти теж не при собі? У вас же там людей, як на вокзалі! — образилася донька.
— Ну нічого, потіснимося.
— Коли Вітька зі своїми з’їде? Вони взагалі думають про власне житло чи ні? Добре влаштувалися! Живуть у тебе, як у готелі! Навіщо їм думати про квартиру?
— А про це не хвилюйся, Рито. Квартиру для тебе звільню.
— Як? Виженеш їх на вулицю? Брат із невісткою он які благородні виявилися. Хіба їх після такого виженеш? Не можу вже, усе дратує!
— Я вирішу цю проблему, доню. Ти головне не засмучуйся й дітей своїх не давай ображати.
Поклавши слухавку, Надія Миколаївна задумалася.
Проблема була серйозна. Звісно, це далеко не перший скандал доньки з чоловіком. Але щоб зять виганяв її разом із дітьми зі своєї квартири — таке сталося вперше. Та ще й іншу жінку зібрався привести — невже правда? Тоді він справді перейшов усі межі.
Тепер жінці належала непроста розмова із сином і невісткою. Молоде подружжя зараз жило з нею, у її трикімнатній квартирі. Доведеться попросити їх виїхати. Іншого виходу Надія не бачила.
Звісно, можна було б потіснитися. Вона сама перебралася б у вітальню, адже це тимчасово.
Але щойно Надія уявляла, як троє маленьких онуків від сина й доньки бігатимуть квартирою, де живуть ще четверо дорослих, у неї починала боліти голова. І вихід був лише один.
— Вікторе, нам треба поговорити, — покликала вона сина на кухню.
— Що за терміновість? Уже пізно, ми спати лягаємо. Мішутку ледве заспокоїли, не хотів засинати, — невдоволено промовив Віктор, сідаючи поруч із матір’ю.
— Вікторе, вислухай мене. Звісно, ви з Олею молодці, вчинили благородно, віддавши свої гроші. Але обставини складаються так, що я мушу попросити вас звідси виїхати, — чужим голосом сказала мати.
— Вигнати? — отетерів Віктор. — Мамо, ти серйозно? Свого рідного сина з дружиною й маленьким онуком ти виженеш на вулицю?
— Так, на жаль… Я змушена це зробити. І ти не можеш мене засуджувати. Твоя сестра Рита в біді.
— Мамо, ти серйозно? Виганяєш нас лише тому, що моїй сестрі захотілося повернутися додому? Значить, Рита й її діти — люди, а ми з Олею та Мішуткою — ні? Не можу повірити!
— Так, я так вирішила! Ти, Вікторе, чоловік і сам можеш подбати про свою сім’ю. Риточка — слабка жінка, і в неї двоє дітей. А зараз у неї ще й дуже непростий період, — відповіла Надія.
— А що в Ритки нового сталося? Усе її сімейне життя — це постійні скандали з чоловіком, розриви й повернення назад. Що тепер такого трапилося, що ти наважилася на таку підлість — вигнати мою сім’ю? — обурювався Віктор.
Чоловік був пригнічений. Куди вони з дружиною та сином мають переїхати? Уже кілька років вони займали одну з кімнат у трикімнатній квартирі матері, і все було добре. А тепер…
— У Рити все дуже погано, розумієш? Артем знайшов іншу й вигнав її з дітьми зі своєї квартири. Хоча дітей запропонував залишити в нього. Уявляєш? Але хіба Рита погодиться, щоб якась чужа жінка виховувала її малюків?
— Мамо, а чим ти зараз краща за Артема? Ти теж виганяєш нас. Женеш рідних людей! Про Олю я мовчу, може, вона для тебе так і не стала рідною. Хоча дуже старалася. Але ми з Мішком тобі рідні! — обурювався Віктор.
— А не треба було віддавати свої гроші тестеві й тещі! Які добренькі знайшлися! От тепер і розбирайтеся! — зло крикнула мати. — Вирішуйте свої проблеми самі, а мені треба думати про доньку. Захистити її й онуків.
— Мамо, невже це ти зараз говориш? Я не вірю! Ніколи не знав, що ти така жорстока! — Віктор розвернувся й вийшов із кухні.
— Що сталося? — запитала Ольга, побачивши чоловіка засмученим. — Посварився з матір’ю?
— Так, посварився! Це просто дикість. Ти навіть не уявляєш, що вона сказала, — емоційно відповів чоловік. — Вона виганяє нас — тебе, мене й нашого сина!
— Не зрозуміла… А чому? Ми ж усі тут поміщалися. Ніхто нікому не заважав. Що сталося? Це через те, що ми днями сперечалися щодо виховання Міші? Але я мати, і мені краще знати, як виховувати свого сина. Але навіщо ж так реагувати?
— Та до чого тут це! — роздратовано вигукнув Віктор. — У Ритки проблеми. Доньку треба рятувати. А в сина ніби проблем немає.
Ольга зрозуміла, що ці слова були адресовані більше свекрусі, ніж їй.
— Так, заспокойся. У тебе зараз тиск підніметься. Розкажи все спокійно, — Ольга поклала руку на плече чоловікові.
— Як тут заспокоїтися, коли рідна мати таке влаштувала? Сестра знову посварилася з чоловіком. І цього разу він вигнав її остаточно. А мати нічого кращого не придумала, як вигнати нас, щоб звільнити місце для доньки.
— Ну, ти мене не здивував. Я чогось подібного й очікувала від зовиці та свекрухи. Значить, просто почнемо шукати квартиру, куди можна буде тимчасово переїхати. Не засмучуйся так, любий. Це життя. У ньому не завжди є справедливість.
Ольга говорила спокійно, хоча їй теж було дуже боляче через таке ставлення.
— А ще мати звинуватила мене в тому, що ми віддали гроші твоїм батькам! Уявляєш? Невже в неї зовсім немає співчуття? — Віктор ніяк не міг заспокоїтися.
— Напевно, свекруха думає, що її ніколи не торкнуться біди. Але життя все розставляє по місцях, — сумно відповіла Ольга.
Ольга вийшла за Віктора п’ять років тому. А через рік у них народився син Міша. Після весілля молоді оселилися у свекрухи, яка жила сама у трикімнатній квартирі. Але в подружжя була мета — накопичити на власне житло.
Віктор добре заробляв, та й Ольга довго в декреті не сиділа. Коли синові виповнилося півтора року, вона вийшла на роботу.
Свекруха навідріз відмовлялася сидіти з онуком, хоча вже рік як не працювала. Надія Миколаївна вважала, що в неї вистачає своїх справ, а з дитиною повинна сидіти рідна мати. Тому з Мішуткою часто залишалася мама Олі.
Було важко, але подружжя справлялося.
Невдовзі вони зібрали необхідну суму для першого внеску на власну квартиру й навіть знайшли підходящий варіант. Але раптом сталася біда.
У батьків Ольги, які жили в приватному будинку, сталася пожежа. Частина будинку й дах були пошкоджені.
Тоді всі дуже хвилювалися. Добре хоч батьки залишилися живими. Але на відновлення будинку терміново були потрібні великі гроші.
Родичі та знайомі допомогли чим могли. Багато небайдужих людей підтримали родину.
Віктор і Оля теж не вагалися ні хвилини. Усі гроші, які вони збирали на перший внесок, подружжя віддало батькам.
— Ще накопичимо. Ну подумаєш, доведеться зачекати. Ми ж не на чужій квартирі живемо, як багато наших знайомих. У рідної матері, — заспокоював дружину Віктор. — Головне, що з твоїми батьками все гаразд.
Реакція Надії Миколаївни була дивною. Вона здивувалася, що подружжя віддало сватам усі свої гроші.
— Допомогли б частиною — і добре. Навіщо все віддавати? У вас своїх проблем вистачає, — дорікала мати синові.
— Мамо, як ти можеш так говорити? Люди без даху над головою залишилися! Скоро зима, треба терміново ремонтувати дах. Для них зараз кожна копійка важлива.
— Ну ви теж фактично без власного житла. Уже ж квартиру пригледіли. А тепер покупку доведеться відкласти на кілька років, — не заспокоювалася Надія.
— Мамо, скажи чесно — ми з Ольгою тобі заважаємо? Якщо так, ми можемо хоч сьогодні зняти квартиру, — різко відповів Віктор.
— Та що ти, синочку? Я ж не про себе, а про вас хвилююся. Живіть, скільки хочете. У кожного своя кімната, ви мені зовсім не заважаєте, — тоді заспокоїла його мати.
Але тепер усе було інакше. Їх просто виганяли без жодних варіантів.
Наступного дня Маргарита приїхала без дітей і без речей. Вона хотіла лише дізнатися, чи збираються брат із невісткою звільняти для неї кімнату.
— Ну і що ви вирішили? — запитала сестра Віктора. — Сподіваюся, не треба пояснювати, що я, на відміну від вас, у зовсім іншому становищі?
— Не треба нічого пояснювати. Скоро з’їдемо, не хвилюйся. Це не швидкий процес. Але й ти, як бачу, не дуже страждаєш. Речей не привезла, дітей теж.
— Та що ти розумієш! Я більше не можу чекати! Артем привів у нашу квартиру якусь жінку. Терміново звільняйте кімнату! — кричала Рита.
— Терміново не вийде. Доведеться тобі ще кілька днів потерпіти нову обраницю чоловіка, — спокійно відповів брат.
— Ні, ти чула, мамо? Він ще й насміхається! Вимітайтеся, я сказала. Скільки років тут живете й ні за що не платите. Я б теж так пожила!
— Нічого, і ти скоро так поживеш. Тільки платити доведеться тобі. Наша мама не дуже любить витрачати свої гроші. Тож комунальні й продукти оплачуватимеш саме ти.
— Ще чого! У мене двоє дітей. І гроші я не друкую, — не повірила Рита.
— Ну от і побачиш.
Ольга навіть не виходила з кімнати, щоб не посваритися із зовицею. Вона розуміла, як зараз важко чоловікові. Але в їхні сімейні розбірки не втручалася. Головне було швидше знайти житло й переїхати.
За кілька днів Віктор, Ольга та син звільнили кімнату у квартирі свекрухи. Вони не дуже засмутилися — знали, що це ненадовго. Незабаром вони все одно куплять власне житло.
Маргарита з дітьми переїхала до матері. Віктор, який тепер майже не спілкувався з рідними, усе ж знав, що мати з донькою живуть погано — постійно сваряться й не поступаються одна одній.
«Це вам не з моєю Олею жити, яка завжди намагалася згладжувати конфлікти», — з досадою думав Віктор.
Невдовзі батьки Ольги повернули більшу частину грошей, які подружжя дало на ремонт будинку. Тесть отримав хорошу премію, а теща теж відклала певну суму.
Як же зраділи Віктор із дружиною, що нарешті зможуть купити власну квартиру.
На Надію Миколаївну вони зла не тримають. Мати вчинила так, як вважала за потрібне. Квартира її, і лише вона має право вирішувати, кому там жити. Але й спілкуватися зі свекрухою тепер не хочуть. Роблять це лише за необхідності.
Непостійна Рита знову повернулася до чоловіка. Уже вкотре. Надовго чи ні — ніхто не знає.
А Надія Миколаївна тепер живе сама. Вона часто телефонує синові й скаржиться, що всі її покинули на старість.
— Двоє дітей, троє онуків — і нікому я не потрібна, — жаліється вона в слухавку.
— Мамо, таке життя. Зате тепер у тебе вдома тихо й просторо. Насолоджуйся.
