Довелося пояснювати нахабній свекрусі, чому її донька ніколи не житиме в моїй власній квартирі
— А що тут відбувається? — розгублено запитала Валентина.
Слідом за свекрухою до квартири зайшов незнайомий чоловік і почав оглядати дверний замок.
— Оцей замок треба терміново замінити на міцніший і надійніший! — командувала Тамара Іванівна. — А той, що тут стояв, викиньте на смітник. Просто дивно, Валю, як із таким кволим замком тебе досі ніхто не обікрав. Суцільна безпечність з твого боку.
Свекруха всіляко намагалася не дивитися на розгублену невістку.
— Хоча тут і красти нічого, — подумавши, додала Тамара Іванівна. — Сам мотлох.
— А з якого це дива ви тут розпоряджаєтесь? — нарешті оговталася Валя й підвищила голос. — Не смійте нічого чіпати в моєму домі!
У цей момент незнайомець, який прийшов із матір’ю чоловіка, здригнувся й уважно подивився на господиню.
— Не кричи! Чого свій характер показуєш? Он людину налякала. Соромно за тебе перед людьми. Усе, час тобі звідси з’їжджати. Звільняй квартиру.
— Ви що, з глузду з’їхали? — дедалі більше дивувалася Валя.
— Аж ніяк. Просто моя донька Лера повертається з Москви до рідного міста. І житиме тут, — свекруха вказала пальцем на підлогу в передпокої. — А ви, молодий чоловіче, чого зупинилися? Продовжуйте, час не чекає. І плачу я вам не за час, а за результат, — різко повернулася до майстра Тамара Іванівна.
— Але ж дівчина… господиня, вона проти, я не можу, — невпевнено відповів він.
— Хто господиня? Вона? — свекруха повернулася до Валі. — Не смішіть мене! Тут господиня я! Точніше, мій син, якого, на жаль, зараз немає. Кажу вам — міняйте замок! Нема чого час гаяти. І нікого не слухайте.
— Якщо ви бодай торкнетеся моїх дверей, запевняю, я одразу викличу поліцію! — гнівно вигукнула Валентина. — Забирайтеся звідси. Жодних замків я міняти не збираюся!
Господиня рукою вказала незнайомцю на відчинені двері.
— Ти що собі дозволяєш? Розумієш, що коїш, нахабо! Я вже заплатила йому за виклик. І чималу суму, між іншим! Нехай працює й робить свою справу, — наполягала свекруха. — А ти заспокойся й змирися вже з тим, що доведеться звідси виїхати.
— Так, я телефоную в поліцію! — Валентина впевнено взяла до рук мобільний, що лежав на комоді.
— Знаєте що, розбирайтеся тут без мене. Потрібен вам новий замок чи ні — якийсь дурдом. А я піду. У мене ще купа викликів! — ображено сказав молодий чоловік і взяв валізку з інструментами.
— Як це — підете? Не слухайте її, моя невістка — ще та скандалістка. А як же гроші, які я вам заплатила? — невдоволено запитала Тамара Іванівна.
— А гроші… Поверну вам назад, тільки половину, — спокійно відповів майстер.
— Як це половину? — заверещала свекруха Валентини.
— Такі правила. Я вже приїхав на об’єкт. А у вас тут… свої проблеми. Піду я. Мені ще тільки поліції бракувало. Зараз почнеться — вимагатимуть договір на виконання робіт, якісь папери. Ні, дякую.
— Куди? — ахнула Тамара Іванівна.
— А ви, пані, краще б зі своїми рідними спершу розібралися, перш ніж відривати зайнятих людей від роботи. Бувайте!
Майстер пішов, а замовниця проводжала його докірливим поглядом.
— Ну і що ти витворяєш? Істеричка! — повернувшись до Валентини, видала свекруха. — Швидко збирай речі. Моя донька чекати не любить, приїжджає вже наступного тижня. А тут ще треба після тебе лад навести, клінінг викликати. Та й майстра дверного знову шукати — замок я так і не поміняла.
— Знаєте, у мене виникло стійке відчуття, що вам давно пора звернутися до психіатра, — з усмішкою дивлячись на свекруху, промовила невістка.
— Не зухваль!
— Може, мені ще й швидку вам викликати? А то ж ускладнення можуть початися. Загострення вже в активній фазі.
— Ти що собі дозволяєш? — почервоніла від злості свекруха. — Як ти смієш так зі мною розмовляти!
— А хто вам дав право вдиратися до моєї квартири й міняти тут замки? І що найцікавіше — виганяти мене звідси. І що я після цього маю думати? Лише одне. І свою думку я вже висловила — у вас великі проблеми з головою! — Валентина навіть не думала здаватися.
— Що ти тут влаштувала? Це квартира мого сина. Так, Вадим тут більше не живе. Ваш шлюб, судячи з усього, себе вичерпав. І не чекай, що мій син до тебе повернеться. Не повернеться. Тому негайно звільняй його квартиру й не влаштовуй сцен, — уперто продовжувала свекруха.
— Ні, ви помиляєтеся. Це наша спільна квартира, її придбано в шлюбі. А шлюб наш іще не розірвано.
— І що? Це лише питання часу. Син тебе більше не любить. Інакше Вадим зараз був би тут, із тобою. А те, що ця квартира — спільна власність, ти вигадуєш. І я знаю, навіщо. Щоб залишатися тут якомога довше. Але все, досить! Тут житиме моя донька Валерія.
— От дивна ви людина, чесне слово! Я все ж викличу вам лікаря. Вам допоможуть, і одразу стане легше. І в голові проясниться. Щось із логікою у вас дедалі гірше, Тамаро Іванівно. З якого це дива ваша Лерка поселиться в нашій із Вадимом квартирі?
— А з такого! Син давно мені сказав, ще коли купив квартиру, що це його житло. І наскільки я пам’ятаю, ви тоді ще не були офіційно одружені, — хитро примружилася свекруха. — Хіба ні?
— Так, ми жили в цій квартирі ще до шлюбу, тут ви маєте рацію. Не все так погано з вами, принаймні пам’ять ще не підводить, — із явною насмішкою продовжувала Валя.
— Так, я добре це пам’ятаю! Саме тому я й пообіцяла своїй доньці, що вони з її коханим житимуть тут.
— Знову змушена вас засмутити — не житимуть!
— Та що ж це таке? Тепер уже МЕНІ доведеться викликати поліцію, щоб вони змусили тебе звільнити чуже житло! Не змушуй мене йти на крайні заходи.
— О, чудова ідея! Я хоч нарешті вас позбудуся. А то ви мене вже втомили, — спокійно відповіла невістка.
— Ну, знаєш, це вже переходить усі межі! Я зараз піду, але обов’язково повернуся. Уже з поліцією. І ти часу не гай — збирай речі, це моя тобі порада. Бо в тебе й п’яти хвилин на це не буде, коли я повернуся.
Свекруха пішла, голосно грюкнувши дверима.
— Так, схоже, доведеться телефонувати Вадиму. Його від’їзд надто затягнувся. Час уже щось вирішувати з нашим офіційним статусом, — задумливо промовила Валя.
Вони були разом уже два роки. Спочатку просто жили й орендували цю квартиру, вирішуючи, чи зможуть створити міцну сім’ю.
Потім Валентина з подивом дізналася, що чекає дитину, хоча вони цього поки не планували. Саме тоді молоді люди поспішно розписалися, навіть не повідомивши рідних.
Згодом з’ясувалося, що поспішати не варто було. Незабаром Валя потрапила до лікарні й вийшла звідти абсолютно виснаженою — і морально, і фізично. Таке іноді трапляється, сказав лікар. Природа сама вирішила, що батьками їм поки що бути не судилося.
— У вас усе буде добре. Просто не зациклюйтеся на першій невдачі, — сказали їй при виписці.
— Сподіваюся, розлучатися зі мною не побіжиш? — ніби жартома запитав Вадим, забираючи дружину з лікарні. Валя виглядала пригніченою, і йому хотілося її підбадьорити. — Якщо ні, то я обіцяю дуже старатися й усе виправити.
— Дурненький ти в мене! — по-доброму відповіла тоді дружина.
Господар квартири, яку вони орендували вже рік, раптом вирішив її продавати. І чоловік запропонував Валі її купити.
— Квартира хороша, нам подобається, і район непоганий. Усе одно колись треба купувати власне житло, — міркував молодий чоловік. — То чому б не зараз?
— А за які гроші? — здивувалася Валя.
— Візьмемо іпотеку.
— Я згодна. Бери, — швидко погодилася вона.
Тоді вони й купили цю квартиру. Вадим непогано заробляв, а в майбутньому планував їздити у відрядження на Північ, щоб швидше розрахуватися за житло.
Чому свекруха раптом вирішила, що квартира належить лише її синові, Валя так і не зрозуміла. Можливо, чоловік колись справді говорив матері, що планує її купити?
Валентина не спілкувалася з чоловіком цілий місяць. Саме стільки він був відсутній у місті. Вадим навмисне попросив керівництво про тривале відрядження, щоб дати їм обом перепочинок і розібратися у своїх почуттях. А заодно вирішити, чи варто зберігати шлюб.
Останні кілька місяців подружжя віддалилося одне від одного. Це було помітно в усьому. У тому, як холодно вони тепер розмовляли. І в тому, як неохоче проводили разом вільний час, знаходячи різні причини, щоб утекти з дому. У результаті сталося те, що й мало статися.
Валя дізналася, що у Вадима на роботі закрутився роман. І хоча чоловік гаряче запевняв дружину, що це лише флірт, вона вирішила помститися. І зателефонувала колишньому однокласнику, який ще у школі був у неї закоханий.
Недовго думаючи, Сергій примчав до кафе на зустріч із Валею. Він був одружений, але можливості невеликої інтрижки з першим коханням не виключав. Сидячи за столиком у затишному кафе, вони багато жартували й сміялися, згадуючи шкільні роки. І саме в цей момент їх застав Вадим, який влаштував скандал і заявив, що вони розлучаються.
— Добре. Я не проти, — без емоцій відповіла Валентина.
Але розлучатися подружжя не поспішало. Вадим вирішив поїхати й дати їм перепочинок, щоб усе переосмислити.
— Привіт, Вадиме. Як ти? — запитала Валя, почувши в слухавці рідний голос.
— Привіт. Я нормально. Сумую за тобою. Додому хочу, — чоловік намагався говорити сухо, без емоцій, ніби перевіряючи ситуацію, але вона чула, що Вадим схвильований.
— Мабуть, тобі вже час повернутися, — теж не надто емоційно відповіла вона.
— Ти цього хочеш? — трохи тремтячим голосом запитав чоловік.
— Так. А то мене твоя мати скоро вижене з нашої квартири. Сьогодні була перша спроба. Я перемогла, але вона пообіцяла повернутися, — уже жвавіше продовжила Валя.
Вона почувалася захищеною й раділа, що є кому за неї заступитися. Валентина й сама не з боязких, але все ж краще, коли поруч є надійне чоловіче плече.
— Я їй подзвоню, скажу, щоб залишила тебе в спокої, — пообіцяв Вадим.
— Дякую! Подзвони, а то твоя мама чомусь мені не повірила, мало не кинулася битися.
— Ой, тільки не рукопашна! — засміявся чоловік. — Валюш, якщо ти мене ще чекаєш, якщо я тобі потрібен, то я скоро повернуся.
— Буду чекати, — пообіцяла дружина.
Наступного дня зателефонувала Тамара Іванівна й знову завела розмову про квартиру.
— Це ти підмовила мого сина сказати, що квартира ваша спільна? Так? Я прекрасно пам’ятаю той момент, коли син похвалився, що купив квартиру. І ви тоді не були одружені! Ну нічого, нічого! Правда рано чи пізно випливе назовні! Я дочекаюся. І тоді ти мені за все відповіси. Запам’ятай це.
— А ви вже знайшли місце, де житиме ваша донька? — Валя вирішила збити недружній настрій свекрухи, здивувавши її своїм запитанням.
На душі в неї було тепло й радісно, і сваритися зовсім не хотілося.
— Ні! А тобі яке до цього діло? — крикнула свекруха, адже невістка зачепила болюче питання.
Донька зі своїм обранцем тепер житиме в матері. І така ситуація напружувала, бо Тамара Іванівна вже звикла жити сама.
— Нічого, усе владнається, — по-доброму відповіла Валя. — Тільки ви більше нікого зі своїх квартир виганяти не намагайтеся. Спосіб так собі, ще й кримінальний. Краще подумайте про те, щоб купити доньці окреме житло.
— Без тебе розберуся. Порадниця знайшлася! Ще й повчає мене!
Свекруха відключилася. А Валя почала готуватися до повернення чоловіка додому.
Тепер у них усе буде інакше. Бо треба цінувати те щастя, яке тобі посилає доля. І просто любити того, хто поруч.
Навіть свою недалеку свекруху.
