Літня жінка приходила на цей ринок майже щодня вже багато років поспіль. Вона з’являлася ще задовго до того, як сонце повністю підіймалося над містом, і займала своє звичне місце біля старого навісу. Її дерев’яний ящик був потертий часом, але завжди охайно прибраний. На ньому рівними рядами лежали овочі — помідори, огірки, зелень. Усе це вона виростила власноруч на маленькому городі за містом.
Після смерті чоловіка життя різко змінилося. Діти давно роз’їхалися: у когось робота в іншому місті, у когось власна родина й турботи. Вони допомагали, як могли, але літня жінка не хотіла бути тягарем. Пенсії ледве вистачало на ліки та комунальні послуги, тож город і ринок стали для неї єдиною можливістю залишатися самостійною.
Їй було вже за сімдесят. Спина часто боліла, руки тремтіли, особливо в холодну пору року. Проте вона не дозволяла собі скаржитися. Виходила з дому рано, брала стару сумку, складала туди овочі й повільно йшла до ринку, спираючись на палицю.
Місцеві жителі добре знали її. Дехто просто вітався, дехто зупинявся поговорити кілька хвилин. Багато хто купував у неї овочі спеціально, навіть якщо поруч можна було знайти дешевше. Не з жалю, а з поваги до її праці, до її наполегливості й чесності.
Того дня ринок був особливо людним. Люди поспішали у своїх справах, хтось торгувався, хтось сміявся, хтось нервував. Серед цієї звичної метушні з’явився чоловік, який одразу привернув до себе увагу. Він був одягнений у дорогий костюм, взуття блищало чистотою, на руці красувався коштовний годинник. Його впевнена хода різко контрастувала з повільними рухами більшості відвідувачів ринку.
Він зупинився біля ящика літньої жінки, швидко окинув поглядом овочі й з усмішкою, у якій відчувалася зверхність, запитав ціну.
Жінка спокійно назвала суму. Вона говорила тихо, але чітко, як завжди.
У ту ж мить обличчя чоловіка змінилося.
— Це що, жарт? — різко сказав він. — Такі гроші за звичайні овочі?
— Вони свіжі, — спокійно відповіла жінка. — Я сама їх виростила.
— За ці гроші я можу купити набагато більше, — з роздратуванням кинув він.
— Це ваше право, — так само спокійно сказала вона.
Ці слова чомусь розлютили його ще більше. Він підвищив голос, почав привертати увагу людей довкола.
— Подивіться на неї, — говорив він. — Думає, що її товар комусь потрібен.
Жінка мовчала. Вона звикла до різних людей і різних слів. Але те, що сталося далі, перевершило всі її найгірші очікування.
Чоловік різко штовхнув ящик ногою. Овочі посипалися на землю. Потім він зробив крок уперед і відштовхнув саму жінку. Вона не встигла втриматися й упала зі стільця.
Навколо запанувала тиша. Дехто з людей зупинився, дехто відвернувся. Чоловік же, ніби втративши контроль, почав топтати овочі, роздавлюючи їх ногами.
Літня жінка сиділа на землі й дивилася на зіпсований товар. У її очах з’явилися сльози.
— Це були мої останні гроші, — прошепотіла вона. — Як мені тепер жити?
І саме в цю мить з натовпу вийшов інший чоловік. Він був місцевим, часто приходив на ринок і бачив цю жінку не раз. Він рішуче підійшов і став між нею та агресивним відвідувачем.
— Зупинись, — твердо сказав він. — Ти не маєш права так поводитися.
Він допоміг жінці підвестися, обережно посадив її на стілець і заспокійливо промовив:
— Не хвилюйтеся. Я куплю у вас усе. До останнього.
Навколо знову з’явився рух. Люди почали підходити ближче, хтось запропонував допомогу, хтось обурено дивився на чоловіка в костюмі.
Місцевий чоловік викликав поліцію. Коли приїхав патруль, ситуацію швидко взяли під контроль. З’ясувалося, що порушник уже мав проблеми із законом і не вперше влаштовував подібні сцени.
Його забрали до відділку, а літній жінці допомогли зібрати те, що ще можна було врятувати. Люди залишали гроші, підтримували її словами, хтось навіть пропонував підвезти додому.
Вона поверталася додому втомлена, але з відчуттям, що світ усе ще не без добрих людей. Того дня вона втратила товар, але знову переконалася: людяність і співчуття існують, навіть там, де здається, що їм не місце.
