— Це вже не твій пес. Тепер його звати Бродяга, і я його не віддам. Ти навіть не уявляєш, через що він пройшов! Я витягувала його з того світу — він ледь не помер у мене на руках!
Аркадій Петрович машинально виводив хрестики у своєму блокноті, намагаючись скласти з них якийсь візерунок. У душі панували порожнеча й туга. З екрана ноутбука на нього дивився вірний пес породи ка-де-бо на прізвисько Азарт — подарунок від найкращого друга Андрія, який багато років тому поїхав служити. Вони разом пройшли крізь вогонь і воду, ділили всі труднощі. Одного разу в зоні бойових дій Аркадій зазнав тяжкого поранення й був звільнений з армії. Згодом зайнявся бізнесом, а Андрій продовжив військову кар’єру.
— Тримай, друже, з ним не занудьгуєш, — сказав тоді Андрій, простягаючи коробку.
Усередині було міцне цуценя. Аркадій одразу притис його до себе. Малий, зовсім не злякавшись, побіг кімнатою, досліджуючи новий простір, і незабаром був спійманий біля дверей із капцем у зубах. Так у його житті з’явився Азарт.
Андрій поїхав, але щоразу телефонував і питав про собаку. Для Аркадія пес став справжньою опорою й другом. Його шлюб з Оленою розпався спокійно — без скандалів і зрад. Просто одного разу за вечерею вони зрозуміли: життя стало сірим і одноманітним.
— Не вистачає іскри, — сказала Олена.
— Можливо, спробуємо пожити окремо? — запропонував Аркадій.
Вона погодилася. Те, що починалося як необов’язковий експеримент, зрештою завершилося розлученням. Вони зберігали добрі стосунки заради сина Жені, який часто гостював у батька, особливо після появи Азарта. Та це вже була не та родина, що разом обідає й їздить на природу.
Згодом у житті Аркадія з’явилася Жанна — красива й чарівна дівчина. Вони швидко знайшли спільну мову, розуміли одне одного з пів слова. Аркадій був переконаний, що зустрів свою другу половинку, зробив їй пропозицію, і вона переїхала до нього.
Але щойно Жанна стала господинею дому, все змінилося. Вона стала різкою й прискіпливою. Її дратувало навіть те, що Аркадій допомагав своїй прибиральниці Дар’ї Матвіївні.
— Звільни її, — різко сказала Жанна одного разу.
— Послухай, Дар’я Матвіївна — не прислуга, а людина, яка мені допомагає. Прошу, не говори так, — твердо відповів Аркадій.
З часом Жанна почала висловлювати неприязнь і до Азарта:
— Я його боюся… Він такий великий…
— Раніше ти його любила, — обурився Аркадій. — А тепер раптом боїшся? Це спокійний і вихований пес. І якщо колись доведеться обирати між тобою і ним — я оберу його.
Жанна вибачилася, пояснивши все втомою, і навіть почала гуляти з собакою. Та кілька днів потому вона прибігла додому в сльозах:
— Пробач… Азарта збила машина… Його більше немає…
Аркадій не міг повірити почутому. Жанна стверджувала, що пес вирвався й побіг за кішкою. Але Азарт був добре навчений і ніколи не поводився так. Сумніви не давали Аркадію спокою.
Згодом у його офісі з’явилася нова прибиральниця — молода дівчина Вероніка, випускниця дитячого будинку. Вона працювала тут через вільний графік, бо навчалася заочно.
Одного разу вона несміливо запитала, чи може забирати продукти з вичерпаним терміном зберігання. Аркадій дозволив, відчувши до неї щире співчуття.
З часом він помітив, що Вероніка бере багато їжі, й вирішив пересвідчитись, чи все з нею гаразд. Простеживши за нею, він побачив, як вона прийшла до старого будинку й зайшла до сараю.
— Привіт, мої хороші! — радісно сказала вона.
Із приміщення вибігли тварини. Серед них був Азарт — живий і неушкоджений.
— Азарт… — прошепотів Аркадій.
Пес впізнав господаря й кинувся до нього. Вероніка намагалася покликати його назад, називаючи Бродягою, але пес зробив свій вибір.
Так відкрилася правда.
Вероніка розповіла, як знайшла собаку прив’язаним біля огорожі кладовища — знесиленого й наляканого. Вона врятувала його, лікувала й дала нове ім’я. Виявилося, її батько був ветеринаром, і вона продовжувала його справу, навчаючись у ветеринарній академії.
Аркадій зрозумів, що його обманули.
Він повернув Азарта додому. Коли Жанна побачила собаку, її обличчя змінилося.
— Я все знаю, — спокійно сказав Аркадій. — Нам більше не по дорозі.
Вона поїхала. Без скандалів.
Минув час. Аркадій зміг відновити теплі стосунки з Оленою, зрозумівши, що іноді достатньо сказати одне щире слово — «пробач».
Вероніка з відзнакою закінчила навчання. На знак вдячності Аркадій подарував їй ветеринарну клініку й назвав її «Азарт».
— Ти не просто врятувала мого друга, — сказав він. — Ти допомогла мені побачити правду.
Вероніка усміхнулася й міцно стисла ключі в долоні.
