— Так, завтра, на Новий рік, до нас прийдуть мої батьки та брат із дружиною. Ну і з дітьми, звичайно.
— Що?
Таїса мила посуд, коли чоловік спокійним голосом повідомив їй цю новину.
— Що чула.
— Володю, ми так не домовлялися.
Вона вимкнула воду й витерла руки. Потім сіла за стіл і роздратовано подивилася на чоловіка.
— Ми вирішили, що Новий рік святкуватимемо удвох. Це перший рік, коли ми живемо разом. А тепер ти заявляєш таке…
— Це ти хотіла святкувати удвох, — трохи підвищивши голос, відповів він.
— Так, але ти погодився!
— А тепер передумав!
Володя різко підвівся, ніби даючи зрозуміти, що розмова завершена.
— Володю, я не згодна!
Він обернувся і пильно подивився на дружину.
— А коли, скажи мені, кохана, я став зобов’язаний питати твоєї згоди, щоб запросити свою рідню до власного дому? Чи ти забула, що це моя квартира?
— Я не забула, — розгублено відповіла Таїса. — Але я твоя дружина і маю право висловити свою думку.
— Та нічого ти не маєш! Я сказав, що вони прийдуть, отже будь ласкава підготувати святковий стіл. І без твоїх сварок — терпіти їх не можу.
— Володю, навіть якщо не зважати на те, що ти говориш образливі речі, я просто не зможу цього зробити. Залишився один день, а завтра в мене перший вихідний за довгий час. Я не встигну все прибрати й наготувати стільки їжі.
— Працює вона… — хмикнув чоловік. — Те, чим ти займаєшся, важко назвати роботою.
— І чому ж? — ображено запитала Таїса.
— Ти просто робиш манікюр. Не на заводі ж працюєш, тож не треба розповідати, як сильно втомлюєшся. У тебе буде цілий день, щоб усе підготувати.
— Тоді допомагай мені. Зранку разом приберемо, приготуємо, прикрасимо квартиру.
— Ще чого! Я працюю на нормальній роботі й не збираюся займатися дурницями. Я все сказав. У моєму домі моє слово — закон.
Володя вийшов із кухні, а Таїса відчула, як у неї тремтять руки.
Таїса переїхала до Києва з маленького села. Вона була здібною дівчиною й самостійно вступила до університету — не надто престижного, але це був її шанс. Одразу почала працювати, адже потрібно було на щось жити. Мама допомагала, як могла, але й сама мала небагато.
Після закінчення університету Таїса влаштувалася продавчинею в магазин — за спеціальністю роботи не знайшлося. Згодом вона закінчила курси манікюру, взяла кредит, купила необхідне обладнання й почала працювати самостійно. З часом клієнтів ставало дедалі більше, і вона зрозуміла, що заробляє краще, ніж раніше.
З Володею Таїса познайомилася випадково — він допоміг дістати товар з верхньої полиці в магазині. Розговорилися, а згодом він доніс її пакети додому.
Подруг у Таїси майже не було. Знайомі, колеги — так, але близької людини, з якою можна було б поділитися всім, не вистачало. І Володя став для неї такою людиною.
Можливо, якби в неї були подруги, вони б одразу помітили тривожні сигнали. Але досвіду серйозних стосунків у Таїси не було, тож вона не бачила очевидного.
Коли Володя запропонував жити разом, вона з радістю погодилася. Здавалося, що все рухається до весілля. Але з часом рожеві окуляри почали спадати.
Володимир переклав усі домашні обов’язки на Таїсу, знецінював її роботу, часто підвищував голос і вимагав повного підкорення. Сьогоднішня розмова стала останньою краплею.
Таїса зрозуміла: вона не хоче більше так жити. Не хоче постійно бігти, втомлюватися, нічого не отримуючи навзаєм — ні підтримки, ні поваги.
Рішення прийшло швидко.
Коли Володя пішов, навіть не пояснивши куди, Таїса зібрала свої речі, перевірила заощадження й уперше за довгий час відчула полегшення.
Наступного дня вона купила квиток до Львова — міста, про яке давно мріяла. Перевезла речі до офісу, вимкнула телефон і поїхала на вокзал.
На столі залишила записку:
«Готуй для своєї родини сам. І для себе теж. Я йду.»
Новий рік Таїса зустріла у Львові — одна, але спокійна й упевнена. У неї з’явилися плани, цілі й бажання змінити своє життя.
Через деякий час вона почала все з нуля — і вперше відчула, що живе по-справжньому.
