Мій син навіть не здогадувався, що я щомісяця заробляю понад мільйон, тож коли він запросив мене на вечерю з батьками своєї нареченої й попросив одягнутися пристойніше, я вирішила влаштувати для них невелику перевірку.
Але щойно я переступила поріг ресторану, як мої майбутні родичі були по-справжньому вражені тим, що побачили.
Мій син не мав жодного уявлення про те, що мій щомісячний дохід уже давно обчислюється мільйонами. Протягом багатьох років я підтримувала одну й ту саму легенду — що маю звичайну роботу і живу скромно. Для мене було важливо, щоб він зростав без ілюзій і будував своє життя самостійно, а не з думкою, що в мами завжди можна попросити допомоги.
Я жила у звичайній двокімнатній квартирі, їздила старим автомобілем і купувала одяг у недорогих магазинах. Для сина я була просто жінкою, яка ретельно рахує гроші до зарплати.
Мого сина звати Марк. Він виріс самостійним, упертим і дуже працьовитим. Коли він познайомив мене зі своєю майбутньою дружиною, я одразу зрозуміла, що цей світ — не мій. Його обраниця, Емма, походила із заможної родини. Тоді я відчула, що син соромиться мене перед своєю новою коханою, вважаючи мене людиною без достатку.
Коли Марк повідомив, що батьки Емми хочуть зі мною познайомитися й уже забронювали столик в одному з найдорожчих ресторанів міста, я відчула дивне напруження. А потім він додав, трохи ніяковіючи:
— Мамо, я їм сказав, що ти у нас… без усього цього… ну, ти розумієш.
Від цих слів мені стало по-справжньому боляче. Адже не можна судити людину лише за її грошима.
Саме тоді в мене й з’явилася ідея. Невеличка перевірка в день знайомства.
На вечерю я вирішила прийти без прикрас, у простій сукні, з охайною зачіскою. Стати для них саме тією жінкою, яка, на їхню думку, не має нічого за душею.
Рівно о восьмій вечора швейцар відчинив переді мною двері ресторану. Кришталеві люстри, білосніжні скатертини, офіціанти з бездоганною поставою. І я одразу відчула, як погляди всіх гостей звернулися до мене.
Марк зблід, побачивши мене. Емма завмерла, ніби не знаючи, що сказати. А її батьки почали розглядати мене так, наче я випадково опинилася не на своєму місці.
Та ніхто з присутніх навіть не здогадувався, який сюрприз я для них підготувала.
Розмова за столом була ввічливою, але холодною. Запитання звучали з прихованим підтекстом: чим я займаюся, де живу, на чому пересуваюся. Я відповідала спокійно й чесно, не прикрашаючи й не виправдовуючись.
Саме в цей момент я зрозуміла — перевірка вдалася. Але попереду був ще один крок.
У якийсь момент мова зайшла про весілля. Мати Емми з легкою усмішкою сказала, що вони ще не визначилися з подарунком, але, звісно, хочуть обрати щось гідне.
Я підтримала розмову й спокійно зазначила, що також думаю над подарунком для молодят.
— Навіть не знаю, що краще, — промовила я начебто між іншим. — Можливо, подарувати їм будинок. Або хорошу машину. А може, організувати тривалу подорож у країну, про яку вони давно мріють.
За столом раптово стало тихо. Марк подивився на мене з подивом, ніби не міг зрозуміти, жартую я чи говорю серйозно. Батьки Емми завмерли, намагаючись уловити, у чому прихований сенс моїх слів.
Але найсильніший момент настав наприкінці вечері.
Коли офіціант приніс рахунок, батько Емми демонстративно потягнувся до своєї картки. Я м’яким жестом зупинила його й спокійно попросила офіціанта залишити рахунок мені.
Я повністю оплатила вечерю й залишила чайові, сума яких була майже дорівнювала половині рахунку. За столом запанувала повна тиша.
Марк дивився на мене так, ніби бачив уперше. А батьки Емми більше не ставили запитань і не дозволяли собі жодного оцінювального погляду.
