Таня випадково почула розмову старшого брата. Він говорив телефоном, не підозрюючи, що сестра все чує. А Таня чула — вона присіла відпочити після прополювання грядок на лавці під вікном.
Червень. Іспити позаду, тепер лишалося тільки чекати результатів. Від спеки паморочилося в голові й нила спина, але нічого — вона впорається. Мамі важко, вона працює.
Батько… батько теж працює, але йому не треба полоти грядки: прийшов — і лежи на дивані з пивом, бо ж він утомився. Брат Андрій після армії хотів поїхати до міста, але вирішив поки що пожити на шиї в батьків. Жив, гуляв.
— Діно, треба трохи почекати! У сестрички завтра день народження. Я знаю, де вона ховає гроші. У неї скринька із замком, я нещодавно її знайшов.
— Наївне дівчисько. Я навіть навчився відмикати той замочок. Вона збирає на навчання, хоче поїхати. Їй уже три роки дарують гроші, та й на канікулах підробляє. Усе складає туди.
— У день народження туди додасться пристойна сума — їй же вісімнадцять. Бабуся у нас не жадібна, та й мати відкладає їй на навчання. Казна поповниться — і зникне.
— Ти теж можеш подарувати їй гроші, ти ж подруга. Твої гроші до нас і повернуться. І уяви — у неї там навіть банківська картка лежить.
— Скільки там грошей? Чого я сміюся? Та вона ж така наївна — ПІН-код написала на конвертику з карткою. Завтра все поповниться, і ми з тобою зможемо поїхати. Для початку вистачить. Я знайду роботу — і ти не житимеш у цьому селі.
Таня згадала, як одного разу Дінка розповідала їй про кавалера, який нібито оплатить її навчання і зніматиме квартиру. Її батьки на це грошей не мають і ніколи не матимуть.
Діна закінчила школу рік тому, але на навчання так і не вступила. Чекали на її день народження. А брат усе знав про Танині гроші.
Вкрасти? Те, що вона збирала для себе, піде на сусідку Діну. Яка вона подруга — просто сусідка. Брат вирішив обікрасти її заради неї? А мати? Може, й її теж… Ні, мама всі гроші тримає на картці й не випускає її з рук через батька.
Таня повернулася на грядки.
Наступного дня дівчина приймала вітання та подарунки. Заповітні конверти складала на тумбочку перед телевізором.
— Доню, ти б прибрала подарунки.
— Мамусю, все добре. Вдома тільки свої, гості вже пішли.
— Забери, люба. Сховай від гріха подалі.
— Добре. Потім подивлюся, хто скільки подарував. А зараз ми домовилися піти погуляти.
— Біжи.
Додому Таня повернулася близько одинадцятої вечора. Батько вже спав, у кімнаті брата теж було тихо.
— Таню, поїж, напевно голодна, — тихо сказала мама з кімнати.
— Добре, я тихо. Спіть.
Вранці вибухнув скандал. Батько не міг знайти гаманець, а коли знайшов — у ньому не було п’яти тисяч. Спочатку він накинувся з претензіями на дружину, а потім з’ясувалося, що вдома немає Андрія. Не було й його речей.
— Таню, де твої конверти? — злякано запитала мама.
— У скриньці.
— Покажи.
Скринька була порожня. Не було ні конвертів, ні грошей, ні картки.
— Мамо, а де твоя картка?
— Моя? — жінка гарячково почала ритися в сумці. — Ось вона… Я ж її завжди далеко ховаю.
— Сховала своє, а про моє не подбала!
— Я ж тобі скільки разів казала про картку!
— Ну не винен я, що нам зарплату готівкою дають. Тільки обіцяють усе перевести. Добре хоч зарплата за три дні. Доведеться відмовитися від пива заради навчання дочки. Давно збирався…
— Кинеш?
— Кину! От просто зараз! Та й п’ю я небагато — у вихідні пляшечку, другу…
Таня пішла проводжати матір на роботу й розповіла їй про розмову брата з Діною, про гроші. Про батька не сказала — мати й так давно мріяла, щоб він зовсім не пив. А тут з’явився серйозний привід.
— Доню, ти в мене розумна не по роках.
— Звичайно. Атестат хороший, вступлю сама.
Андрій пішов із дому вночі. Поспішав. Картку й конверти просто засунув у кишеню. Квитки на міжміський автобус купили заздалегідь.
В автобусі він уже уявляв своє світле майбутнє з Діною. Плескав по кишені з конвертами, кілька разів діставав картку. Картка, звісно, гірше за готівку, але ПІН-код є — зніме все одразу. Сума, напевно, пристойна. Почати б із двадцяти тисяч. Аби банкомат видав.
Банкомат не видав. Картка була заблокована.
— Як же так? Вона ж і всю готівку нещодавно на картку поклала… Там навіть записка з сумами. Сто тисяч!
Порожні конверти. А там мала бути солідна сума.
— Ти без грошей? Ти ж обіцяв мені світле майбутнє! — кричала Діна. — Ти ж обіцяв сьогодні бенкет!
— Діно…
— Як тобі вірити?
Вони посварилися й розійшлися. Діні довелося терміново шукати роботу — грошей не було навіть на дорогу назад.
Андрій повертатися додому не збирався. У кишені в нього було п’ять тисяч із батькового гаманця. Він погуляв із новими знайомими. Знайомі допомогли — але це вже інша історія. Андрій став злодієм. А може, він ним був і раніше.
Таня вчинила розумно. Вона переказала всі гроші на іншу картку — туди ж поклала й усі подарункові з конвертів, і всю готівку, яку так старанно зберігала.
На навчання вистачить, особливо якщо вступити на бюджет. Стару картку вона заблокувала, а суми просто написала. Хотіла написати мільйон — для сміху, але це було б неправдоподібно. Хотів обікрасти — отримав урок.
Батько кинув зазирати в пляшку, мати раділа, але зникнення сина її дуже боліло. Вкрав би він Танині гроші чи ні — його сутність не змінилася б. Додому він більше не повернувся.
Ось такі бувають брати.
