– Ганно, мама сьогодні дзвонила. Вона збирається прийти до нас у п’ятницю ввечері.
– А не сказала, навіщо? – поцікавилася Ганна.
– Ні, але попередила, що для серйозної розмови.
Олег зазирнув на кухню, де його дружина Ганна готувала вечерю, і сказав:
– Ганно, мама сьогодні дзвонила. Вона збирається прийти до нас у п’ятницю ввечері.
– А не сказала, навіщо? – перепитала Ганна.
– Ні, але попередила, що для серйозної розмови, – відповів Олег.
У Ганни з Ніною Георгіївною – матір’ю чоловіка – склалися цілком нормальні стосунки.
По-перше, тому що жили вони в різних кінцях міста й зустрічалися здебільшого на сімейні свята.
По-друге, Ганна намагалася не сперечатися зі свекрухою і вважала за краще спокійно погоджуватися та дякувати, коли та давала поради, хоча рідко їх виконувала.
І по-третє, Ніна Георгіївна, яка все життя працювала на пошті, з повагою ставилася до невістки, що закінчила університет і працювала в інституті.
Але в матері Олега була одна риса, яка трохи напружувала не лише невістку, а й інших членів родини. Ніна Георгіївна дуже переймалася питанням забезпечення житлом молодших дітей. Двійнята Денис і Аліна були на десять років молодші за старшого сина Олега, і мати постійно хвилювалася, як складеться їхнє життя.
Наприклад, два роки тому вона зібрала сімейну раду й запропонувала продати трикімнатну квартиру, в якій жила разом із двадцятирічними сином і донькою. На виручені кошти вона планувала купити Денису та Аліні по однокімнатній квартирі, а сама хотіла переселитися до двокімнатної квартири Олега й Ганни.
– Я вас не потурбую – поставте мені диван у кімнаті Катрусі, заодно й за онукою доглядатиму, – пообіцяла вона.
– Каті вже п’ятий рік, і особливого догляду вона не потребує, – заперечив Олег. – До того ж за пів року в нас очікується поповнення, тому в дитячій просто не буде місця для дивана.
За два роки в Ніни Георгіївни виникало ще кілька подібних ідей, але жодна з них не була реалізована.
І цього разу Ганна хвилювалася, що свекруха прийде з новою пропозицією.
Так і сталося.
– Я розробила ідеальний план, – повідомила Ніна Георгіївна. – Ми візьмемо квартири в іпотеку! Спершу для Дениса. Йому двадцять два, а іпотеку зараз дають із вісімнадцяти. Він після коледжу вже майже два роки працює.
Я все розрахувала. На перший внесок скидаємося всі: Ганна з Олегом, сам Денис і я. Аліні ще рік навчатися в університеті, тому вона поки що нічого не платитиме. Обираємо квартиру, купуємо й здаємо її в оренду. Якщо сплачувати банку кошти з оренди та додавати ще по п’ять тисяч гривень із кожного з нас, ми зможемо закрити іпотеку за п’ять-шість років. Аліна почне платити, щойно влаштується на роботу.
Як тільки погасимо іпотеку за Дениса, за таких самих умов візьмемо квартиру для Аліни. А потім – для Олега з Ганною. Їм потрібно буде найменше: продати свою двокімнатну квартиру й узяти невеликий кредит, щоб доплатити за трикімнатну.
– Ну як вам мій план? – тріумфально подивилася на всіх Ніна Георгіївна.
Денис зрадів найбільше – адже квартиру він отримає першим. Про те, що згодом доведеться вкладатися в житло для сестри й старшого брата, він особливо не замислювався.
Аліна не поспішала підтримувати матір – вона ще не порахувала, у скільки їй обійдеться така схема.
Натомість Олег швидко оцінив ситуацію:
– Мамо, цікаво виходить: ми вчотирьох понад десять років житимемо в двокімнатній квартирі й при цьому вкладемо значні кошти в житло для Дениса та Аліни. У чому для нас вигода?
– Як це у чому? – здивувалася мати. – Ми разом купимо дві квартири!
– Я питаю, у чому користь для моєї сім’ї? – уточнив Олег.
– Після цього Аліна, Денис і я компенсуємо вам різницю між двокімнатною і трикімнатною квартирою, і ви переїдете в більшу, – пояснила вона.
– Ти будуєш надто далекі плани, – відповів Олег. – За десять років Денису й Аліні буде по тридцять два. Вони можуть одружитися. І їхні половинки цілком логічно спитають, чому з сімейного бюджету потрібно платити за іпотеку старшого брата чи сестри.
І ще одне: через десять років тобі буде шістдесят сім. Ти будеш на пенсії. Чи впевнена ти, що зможеш щомісяця платити такі суми?
Мені цей план здається занадто ризикованим.
– Ти завжди все критикуєш, – образилася мати. – А що, по-твоєму, треба робити?
– Просто жити у своїй квартирі втрьох, а Денису й Аліні накопичувати на перший внесок. Коли накопичать – нехай беруть іпотеку й самі вирішують, жити там чи здавати, – відповів Олег.
– А як же ви? – запитала вона.
– Ми впораємося самі. Ганна зараз у декреті, тому зайвих коштів у нас немає. Коли вона вийде на роботу, ми продамо свою квартиру, візьмемо невеликий кредит і купимо трикімнатну, – пояснив син.
– Зрозуміло. Тобто у тебе все буде добре, а братові й сестрі ти допомагати не хочеш, – сказала мати.
– Мамо, вони дорослі люди. У них є житло й освіта. Далі все залежить від них. Коли ми з Ганною одружилися, ми були студентами й жили в гуртожитку. Нам ніхто не допомагав. Ми працювали й самі купили квартиру. Чому Денис не може зробити так само? – відповів Олег.
– Тоді я зроблю інакше. Продам квартиру, куплю собі невелику студію, а решту грошей віддам Денису й Аліні, – заявила мати.
– Це не так просто, – відповів син. – У мене є одна четверта частка цієї квартири. Я можу не дати згоди на продаж або вимагати свою частину коштів. І тоді суми, що залишиться, вам не вистачить.
– Як тобі не соромно! – вигукнула мати. – У тебе є житло, а ти хочеш забрати гроші у рідних!
– Давайте закінчимо цю розмову й обміркуємо спокійно всі варіанти, – сказав Олег.
Мати пішла ображена. Було зрозуміло, що вона незадоволена і сином, і невісткою, хоча Ганна весь час мовчала.
Після її відходу Ганна тихо запитала:
– Ти справді будеш проти продажу й забиратимеш свою частку?
Олег зітхнув.
– Чесно кажучи, не знаю, як усе складеться. Я просто хочу, щоб мама не прийняла поспішного рішення і не залишилася без житла.
